День 1, 26.09.2020

Маршрут: Київ - с. Вереміївка - Градижськ - гора Пивиха.

Виїзд з Києва о 7-й годині ранку, о 10-й приїзд в музей "Козацькі землі України", що в селі Вереміївка Чорнобаївського району Черкаської області. Останні роки мене все більше цікавить етнографія, а після того, як минулої осені в поході лісами Житомирщини ми знайшли діда, який показав процес видобутку дикого меду з борті, я почав шукати інформацію про інші стародавні промисли в Україні, що найближчим часом можуть назавжди відійти у минуле. Якраз тоді на ютубі з'вилось яскраве відео про роботу водяного млина в Сатанові, і я з'ясував, що в Україні наразі є близько десятка робочих водяних млинів, які постійно або епізодично використовуються за призначенням. З вітряками виявилося дещо складніше, сама їх конструкція швидше зношується та руйнується поривами вітру. І знову мені вдалося знайти близько десятка, але вже "майже робочих" вітряків, кожного разу виявлялося, що для запуску млина у роботу не вистачало якоїсь деталі або додаткового тюнінгу. Зрештою, виявилось, що єдине місце в Україні, де можна на власні очі побачити процес помолу зерна вітряком знаходиться зовсім близько - не просто в Черкаській області, а поруч з селом, де я народився! :) Більше того, назва Вереміївка мені знайома з раннього дитинства (хоча тоді я не знав, що це старовинне козацьке село), адже саме туди направили моїх батьків після інституту викладати в місцевій школі, і доки я не народився, вони жили там близько року, фактично разом зі мною. :) Ось так буває, довго щось шукаєш, а воно виявляється під самісіньким носом. :)

 

Щоправда, вереміївські вітряки теж нещодавно зазнали пошкоджень внаслідок сильного вітру, але директор музею запевнив мене, що до кінця вересня вони будуть відремонтовані. І в мене є всі підстави в це вірити, бо то одна з основних фішок музею. Якщо ж раптом до часу нашого візиту цього таки не станеться, можливо, доведеться перенести нашу подорож. Також можуть бути проблеми, якщо в день нашого приїзду буде занадто слабкий вітер, але будемо сподіватися, що і з погодою нам теж пощастить, адже в кінці вересня, як правило, вже часто буває вітряно.

 

Музей ще продовжує будуватися, і в майбутньому має перетворитися на справжнє козацьке поселення, де будуть постійно жити люди, відтворюючи стародавній український побут. Але й зараз вже ведеться певне господарство, і в кількох хлівах, вкритих соломою, мешкають коні, вівці та кози.

Ще одною фішкою музею є можливість скуштувати старовинні козацькі страви, які зовсім не обмежуються звичайним кулішем. Зокрема мені говорили про дуже смачну рибну кашу та навіть якісь страви зі змій. :) З приводу останнього так і залишились сумніви чи то часом був не жарт. :)

 

Окремо варто сказати про засновника музею колекціонера та історика Володимира Недяка, автора унікальної книги "Україна - козацька держава", яку називають енциклопедією українського козацтва. Книга вперше побачила світ у 2007 році, чому передувало 6 років наполегливої праці. Автор об'їздив всю Наддніпрянщину, побував в багатьох музеях України та зарубіжжя, завдяки чому всі численні фотоілюстрації різних пам'яток козаччини, поховань та музейних експонатів повністю оригінальні. Книга коштує від 12 тис грн, і навіть на олх її не знайти дешевше. А колись кілька її примірників завжди тримав на своєму столі друг Володимира Недяка Віктор Ющенко та дарував почесним іноземним гостям. Про самого автора колишній президент говорив так: "На аукціонах старожитностей він завжди буквально в мене з-під носа викуповує самі цікаві лоти, але незважаючи на це я Володю безмежно люблю і глибоко шаную його працю по збереженню та систематизації історії українського козацтва". Також раджу переглянути кілька інтерв'ю з Володимиром, там він цікаво розповідає про те, як став колекціонером та демонструє деякі унікальні експонати зі своєї колекції:

Фільм 1

Фільм 2

Фільм 3

І хоча в селі експонується далеко не вся колекція (значна її частина знаходиться в Києві), нам однозначно буде на що подивитись. Одні "скіфські баби" тільки чого варті (насправді, це трохи некоректний термін :)), не кажучи вже про різні предмети старожитності. Всі експонати, звичайно ж, є оригіналами.

Десь, близько третьої години дня, скуштувавши козацьких страв, вирушаємо далі на південь, до місця нашої ночівлі. Перетнувши межу Полтавської області, невдовзі прибуваємо до містечка Градижськ, на околицях якого розташована дивовижна гора Пивиха, найвища точка лівобережної України. На одному з її мальовничих відрогів, що спускаються до Дніпра, ми і розіб'ємо наш табір. Але треба мати на увазі, що з цього року, щоб запобігти сміттєвому колапсу, місцева влада заборонила проїзд до схилів гори на власних авто та організувала разом з небайдужими людьми генеральне прибирання території. Через це машини доведеться лишити на стоянці, забрати речі, необхідні для табору та пройти пішки панорамними стежинами близько двох кілометрів. Тому треба взяти зручний рюкзак та мінімізувати кількість барахла, необхідного в таборі, за тими ж критеріями, як і в звичайному поході. Планується, що десь о 17.00-17.30 ми вже почнемо розбивати табір, щоб встигнути ще помилуватись заходом сонця.

 

Гора Пивиха, як і кожне унікальне місце, поєднує у собі кілька факторів. Це і надзвичайно мальовничі краєвиди, і дивовижні піщані пляжі, а також багата історія. Ця місцевість відома ще з часів Київської Русі, коли тут заснували поселення переяславські бояри, яких називали пиви. Від них і пішла назва гори. Далі, в козацьку добу, тут існував монастир, що відігравав роль одного з найбільших духовних центрів Гетьманщини. Також на схилах гори з давніх часів існували потужні фортифікаційні укріплення, залишки яких можна досі там відшукати. Детальніше про гору Пивиха можна почитати, наприклад, в цій статті, або ж переглянути ось цей відеозвіт.

 

Кілометраж: 320 км на авто та 2-3 км пішки.

День 2, 27.09.2020

Маршрут:  гора Пивиха - с. Максимівка - "Орбіта" - Черкаси - Київ.

Звичайно, в кінці вересня водичка в Дніпрі вже не та, що влітку, але хто любить зранку збадьоритись, той з задоволенням зможе зануритись в освіжаючі води Кременчуцького водосховища. Або також встигнути скупатись напередодні ввечері. Планується, що до води від місця нашої стоянки можна буде спуститись за кілька хвилин. Крім прекрасного піску, місцеві схили також знаменті своєю глиною, насиченою кремнієм, яку багато хто вважає лікувальною. І хоча не всі погоджуються з такими її властивостями, багато туристів полюбляють мастити нею своє тіло. :)

 

Після ранкового купання та фотосесій ми збираємо табір і долаємо ще одну пішу дистанцію понад водосховищем відстанню в 4-5 км з численними панорамними точками. Можна було б вернутись назад до стоянки з нашими авто, але краще пройтись далі до сусіднього села Максимівка, звідки водії зможуть швиденько повернутись за своїм транпортом викликавши з міста таксі.

Від села Максимівка рушаємо далі за маршрутом, об'їжджаючи водосховище, минаючи Кременчуцьку ГЕС, на мить заїдемо в Кіровоградську область, а далі знову повертаємося в Черкаську, але вже на правий берег Дніпра, який ми споглядали напередодні ввечері. Такі славетні місця як Чигирин, Суботів та Холодний Яр ми цього разу лишаємо поза увагою, вони заслуговують окремої поїздки, але я там вже сто разів був ще з часів шкільних екскурсій, а останньою точкою нашого маршруту буде закинуте місто "Орбіта", яке будували для працівників майбутньої АЕС. І хоча чорнобильська катастрофа лише частково винна в тому, що це місто обезлюдилось, багато хто називає його "Чигиринським Чорнобилем". Для любителів індустріального туризму, в особливості такого його підвиду як сталкерство, тут просто рай. До того ж, сюди потрапити значно простіше у порівнянні з Чорнобилем, непотрібно ніяких дозволів чи плати за вхід. І хоча це місце не таке масштабне та знамените, але паралелей між ними можна провести чимало.

 

 

В одній з закинутих адміністративних будівель добре збереглося ось таке радянське панно з плиткової мозаїки:

Oсь є чудовий блог про "Орбіту", де все описано більш детально.

Завершуємо нашу екскурсійну частину подорожі на березі водосховища (тут теж є гарні піщані пляжі), а можливо ще навіть встигнемо трохи позбирати грибів у місцевих соснових лісах. До речі, хто не великий фанат сталкерства, може перейти до цього етапу подорожі дещо раніше. А десь о 6-й годині вечора ми всі разом вирушаємо додому, через годину будемо в Черкасах, а ще через 2,5-3 години в Києві.